літературне читання 3 клас Сонце — джерело світла, а книга — знань. Дмитро Павличко «Соняшник»

Сонце — джерело світла, а книга — знань. Дмитро Павличко «Соняшник»

Мета: формувати навички свідомого виразного читання віршованих творів; вчити правильно інтонувати речення, різні за інтонацією та метою висловлювання; розвивати творчу уяву; виховувати любов до книг.

Хід уроку

I. Організаційний момент

II. Мовленнєва розминка

III. Перевірка домашнього завдання

Учні стисло переказують твір «Друкар книг, перед тим небачених» за Олександром Єфімовим.

IV. Мотивація навчальної діяльності.

Повідомлення теми і мети уроку

— Відгадайте загадку.

- На городі в нас росте

Сонце ясне, золоте,

Жовте око, жовті вії,

Та чомусь воно не гріє. (Соняшник)

— Що ви знаєте про цю рослину?

— Сьогодні ми з вами будемо читати вірш Дмитра Павличка «Соняшник».

V. Сприймання й усвідомлення нового матеріалу

1. Опрацювання вірша Дмитра Павличка «Соняшник» (с. 36–37)

1) Виразне читання вірша вчителем.

— Хто дійові особи вірша?

2) Словникова робота.

Читання стовпчиків слів «луною» за вчителем

Соти                    прохати                  дива

дрібниці              перепочинь            навкруги

померкло            перевести                жартувало

засоромлено       пооглядався            підкрався

— Прочитайте слова з наголосом на другому складі; на третьому; на четвертому.

— Прочитайте дієслова, іменники.

3) Робота в парі. Робота над виразним читанням вірша.

Учні в парі читають вірш одне одному.

— Яку інтонацію читання «підказують» слова: прохала, дуже довго дивився, здивувався, засоромлено?

Фізкультхвилинка

4) Аналіз змісту вірша з елементами вибіркового читання.

— З яким проханням дівчинка звернулася до соняшника?

— Чому соняшника образило прохання дівчинки?

— Чому соняшник здивувався?

— З чим порівнював себе соняшник?

— Що побачив соняшник у вікно?

5) Виразне читання вірша учнями за особами.

6) Поміркуйте разом! Вправа «Мікрофон».

— Чи випадково поет в одному вірші пише про сонце як джерело світла, книжку як джерело знань і дівчинку, яка захоплена читанням?

— Чим цей вірш нагадує казку?

2. Це цікаво!

— Послухайте легенду.

Багато років тому в одному селищі індіанців-ацтеків жила собі дівчинка на ім’я Квітка. Вона дуже любила сонце й могла милуватися ним цілий день. А коли сонце сідало за гори, дівчинка верталася додому і, засинаючи, думала, що завтра знову його побачить. Того літа сонце дуже припікало. На небі не було ані хмаринки, на землю не впало жодної краплини дощу. Палюче проміння висушувало квіти й трави, на полях не вродив маїс, люди пухли від голоду. Тоді маленька Квітка зрозуміла, що земля спрагла на дощ. І звернулася до свого коханого з такими словами:

— Сонечко моє, ти знаєш, як я тебе люблю, ти знаєш, що немає більшого щастя для мене, ніж бачити тебе! Але люди потребують дощу. Поглянь на їхні страждання! Змилостився над ними! І сонце виконало прохання дівчинки. Небо затягли хмари, вперіщив дощ. Він лив багато днів. Поля зазеленіли, квіти й трави випросталися, люди відчули себе щасливими.

Тільки маленька Квітка що не день, то блідла й усе дужче сумувала — адже вона стільки часу не могла милуватися сонцем! А промені були потрібні їй понад усе на світі, бо вливали в неї життя. Сонце з’явилося тоді, коли дівчинка вже ледь дихала. Воно зігріло свою улюбленицю й сказало їй:

— Ходімо, Квітко, зі мною в країну вічного сонця й духмяних садів. Відтепер ти називатимешся Сонячною Квіткою. І дівчинка обернулася на чудову золотаву квітку, тільки серцевина в неї була темна, така, як її очі та волосся. На світанку ця квітка повертає голівку в бік сонця, яке з’являється на небосхилі, й милується ним, аж поки воно сяде за обрій. Відтоді на полях Мексіки розпускаються золотаві сонячні квіти, які в наших краях називаються соняшниками.

VI. Підсумок уроку

Гра «Закінчи речення»

- Сьогодні на уроці я вчився...

- Найбільше мені сподобалося...

- Я дізнався...

VII. Домашнє завдання

Виразно читати вірш. Намалювати ілюстрацію до нього.