Оповідання В. О. Сухомлинського "ДУБ ДІДА МАТВІЯ"

ДУБ ДІДА МАТВІЯ

Жив у нашому селі дід Матвій. Виповнилося йому вісімдесят років. Немічний став дід Матвій.

Настала весна. Сидить дід біля хатини на лавці. Зі школи йдуть діти. Несуть саджанці дуба.

— Дайте і мені один дубок,— просить дід Матвій.

Дали діти діду дубків. Йдуть і роздумують: що робитиме дідусь із дубком. Адже він такий старий, безпорадний.

А дід Матвій зібрав свої останні сили і посадив дубок на вулиці. Посадив і дбав про нього все літо. Поливав і землю розпушував навкруги дубка. Зеленіє дубок і пнеться до сонця.

Восени дід Матвій помер.

Діти, які дали дідусю саджанець, дбають про дубок.

Минуло десять років. Так і звуть всі те дерево: діда Матвія дуб.