Оповідання В. Сухомлинського "КАМІНЬ ЗА ПАЗУХОЮ"

КАМІНЬ ЗА ПАЗУХОЮ

Були собі два селяни — Молодий і Старий. От запросив Старий селянин Молодого в гості.

Прийшов Молодий селянин до сусіда. Правою рукою тисне сусідові руку, вітається, а ліву за пазухою заховав: камінь тримає. 

Пильним оком помітив Старий селянин камінь за пазухою в Молодого, та змовчав.

Посадив Старий Молодого за стіл, пригощає, їсть Молодий та все вихваляє страви, лівої руки з пазухи не виймає.

— А тепер,— каже Старий селянин,— пригощу тебе медом. Але ж звичай у нас такий: із діжки дорогому гостеві наливають меду в тарілку, і він бере тарілку й несе до рота обома руками. Як совість у гостя чиста — жодна крапля меду не розіллється.

Зблід Молодий селянин, та що поробиш — звичай. Налив Старий повну тарілку меду, поставив перед сусідом. Вийняв Молодий селянин ліву руку із пазухи, ледве хотів доторкнутися обома руками до тарілки, а камінь вислизнув з-під сорочки, упав і розбив тарілку з медом.

Ось що буває, коли тримаєш камінь за пазухою.