Оповідання В. Сухомлинського "ПОЗБИРАЙ ЇЇ СЛЬОЗИ"

ПОЗБИРАЙ ЇЇ СЛЬОЗИ

Анатолій дружив із гарною дівчиною — Ольгою. Вони були одноклассники (сьомаки!), але хлопець був на рік від дівчини старший. Він добре знав математику, то й не раз допомагав їй, коли було важко. От прийшли вони до школи, як ще нікого не було. Ольга й просить допомогти з алгебри. Посідали вони в класі, захопилися задачами. Хтось побачив їх удвох та й став насміхатися: ось, мовляв, молодий та молода. Анатолій побоявся глузування. Підійшов він на перерві до дівчини та сказав:

— Більше не підходь до мене. Це ти винна, що наді мною сміються.

Ольга ошелешено дивилася на Анатолія:

— Чого ж це я винна? Не звертай на дурниці уваги — от і добре буде. Тут Анатолій випалив дівчині грубе слово. Ольга — в плач. Так і простояла біля вікна цілу годину, на урок не пішла.

Анатолій схаменувся: навіщо ж дівчину образив? От досада! Йому заболіло. Він прийшов додому й не міг заспокоїтися. Мучили докори сумління. З думки не йшли слова дівчини. Він зараз бачив її заплакані очі. Увечері він розповів усе матері.

— Мамо, дорога, ну, скажи, що мені робити, щоб Ольга забула те слово?

— Скажу. Позбирай її сльози. До єдиної. Тільки тоді, може, дівчина забуде, як образив її хлопець.