Оповідання В. Сухомлинського "ЗАПЛЮЩЕНІ ОЧІ"

ЗАПЛЮЩЕНІ ОЧІ

У хаті біля відчиненого вікна сиділа молода мати. На її обличчі — щаслива усмішка. Бо з хати вийшов, став за ворота на зеленій долині її п’ятирічний син. Який він красивий, який він розумний!

Ось до маленького Віті підходять два хлопчики — сини інших матерів — Коля та Боря. Вони такі ж п’ятирічні хлоп’ята, як і Вітя. «Але,— думає Вітіна мама,— їм далеко до її сина. Адже Вітя й розумніший, і сміливіший, і спритніший.»

Дивиться мати на дітей, усміхається. Ось вони засперечались, махають руками, мов півники крилами. Вітя стиснув кулачка і... вдарив Колю. А Коля стоїть і мовчить.

Мати заплющила очі... «Нічого страшного в тому немає,— думає мати.— Діти ж не б’ються, граються». Розплющила очі й побачила, як Боря стиснув кулачок і вдарив Вітю. Вітя голосно заплакав. Від жаху в матері затрусилися руки. Вона вибігла з хати й закричала:

— Що ж це ви знущаєтесь із беззахисного дитяти? Як вам не соромно! Ви ж бачите, що він скромний і привітний. Вона підбігла до гурту, взяла сина за руку. Той розплакався ще дужче та притулився до мами. На лавці біля сусідньої хати сидів дідусь. Він усе бачив.

Дідусь тихо промовив:

— Любов із заплющеними очима — майже ненависть. А неправда з відкритими очима — гірше за ненависть.

Та мати не чула цих мудрих слів.