Казка ЛИСИЦЯ, ДРІЗД І ВОРОНА

ЛИСИЦЯ, ДРІЗД І ВОРОНА

(Литовська народна казка)

Посередині лісу дрозди звили собі гніздо, поклали туди п’ятеро яєчок і з них висиділи п’ятеро рябеньких дрозденят. Прибігла лисиця та й каже:

—Дрозде, дрозде, забирай скоріше свої дітей — я буду ялинку рубати.

—Мої діти ще й літати не вміють. Змилуйся, лисичко, не рубай ялини!

—Скинь мені одне дитя, то не рубатиму.

Що ж бідному дроздові робити — скинув одне пташеня, а лисиця вхопила його й понесла. Зжерла дрозденятко і знову прибігла до ялинки дрозда лякати. Дрізд і друге пташеня скинув. Так він, бідолашний, чотирьох своїх дітей із гнізда викинув, тільки одне й зосталося. Заплакав-зажурився дрізд, бо ж одне-однісіньке дитя у нього лишилося. Аж тут прилетіла вороночка — гарна жіночка і питає:

—Дроздику, дроздику, чого це ти так гірко плачеш?

—Як же мені не плакати, — каже дрізд, — коли моїх діточок доїдає лисиця?

—А чого ж ти їх даєш? — питає ворона.

—Як же не дати, коли вона нахвалюється ялинку зрубати?

—А ти не бійся, і як вона прийде — скажи: рубай, подивлюся, чим ти рубати будеш!

Отак навчила ворона дрозда та й полетіла собі. Прибігла лисиця і каже:

—Дрозде, дрозде, забирай своїх діток, — я буду ялинку рубати.

—Рубай, коли хочеш, — відповів дрізд. — А я подивлюся, чим ти її зрубаєш.

Лисиця ляп-ляп хвостом по дереву, але бачить, дрізд не боїться. Тоді вона й питає, хто навчив дрозда так їй сказати.

—Вороночка — гарна жіночка, — відповів із гнізда дрізд.

Спалахнула злість у лисиччиному серці на ворону, і вирішила

вона їй помститися. Побігла на узлісся, де ворони літали, лягла догори черева — ось вона мертва. Побачила ворона неживого звіра, сіла на лисицю і почала каркати, воронячу рідню на обід скликати. А лисиця й піймала її.

—Ось я тебе з’їм, — нахваляється.

Але ворона почала проситися:

—Що хочеш роби, тільки не роби так, як дід бабі зробив.

—А що ж він їй зробив? — зацікавилася лисиця.

—Та взяв на смітнику діжку без дна, посадив у неї бабу і почав возити. Возив, возив, доки кістки в неї розсипалися.

Лисиці теж захотілося воронині кістки розтрусити. Посадила вона ворону в діжку без дна, а їй того тільки й треба було — ще й досі, жива й здорова, ворона літає та з лисиці сміється.