Казка про займенник

Казка про займенник 

У давні часи в одному царстві жили собі добрі та веселі люди. Вони працювали не покладаючи рук і тому їхня держава славилась багатством та достатком. А недалеко, серед темних скель у Чорній печері жила зла чаклунка. Вона давно розмірковувала над тим, як завдати шкоди людям. Чаклунка взяла свою чарівну палицю, ударила тричі об землю і промовила: «Хай ці щасливчики забудуть свої імена, хай діти забудуть імена батьків, а батьки — імена дітей. Тоді вони обов’язково посваряться». І враз люди стали злі, роздратовані, сумні. Так тривало доти, доки мешканці царства не зрозуміли, що вони забули свої імена, імена знайомих, назви всього, що їх оточувало. А як повернути імена, як дізнатися про назви предметів вони не знали. 

Якось до їхнього царства потрапив добрий мудрець, люди розповіли йому про своє горе і попросили про допомогу. 

— Добре, я допоможу вам повернути свої імена, але це буде не відразу,— пообіцяв мудрець.— А поки що я дам вам слова замість імен і назв, які забрала зла чаклунка. Запам’ятайте, ці слова будуть тільки вказувати на особу чи предмет. Ви зможете говорити між собою, не називаючи імен та предметів. Наприклад: кожен з вас про себе говоритиме «Я», а якщо вас буде багато — «Ви». Розповідаючи про когось або про щось, кажіть «Він», «Вона», «Воно», а якщо їх багато — «Вони». А поки прощавайте, я йду до злої чаклунки. 

Чаклунка погодилася віддати людям їхні імена за умови, що мудрець відгадає її загадки. 

- По білому полю чорним маком сіяно. 

- Не думає, не гадає, а інших навчає. 

- На базарі не знайти, на вагах не зважити. 

Мудрець відгадав загадки, і чаклунці довелося віддати людям імена. Але мешканцям веселого царства дуже сподобалися слова, які їм подарував мудрець, і вони залишили їх собі, щоб уживати у мовленні замість імен.