Біографія Володимира Винниченка

 

Володимир Винниченко

(1880—1951)

Володимир Кирилович Винниченко народився 16 липня 1880 р. в м. Єлисаветграді (нині Кіровоград ) у небагатій родині . Навчався у народній школі , потім у Єлисаветградській гімназії , з якої був виключений за захист прав гімназистів і постійні конфлікти з керівництвом . Май же рік В. Винниченко мандрував Україною, заробляючи на життя тимчасовими підробітками . У 1900 р. він склав екстерном екзамен у Златопільській гімназії і вступив на юридичний факультет Київського університету . Навча ючись в університеті , майбутній письменник вів активну револ юційну діяльність як член Револ юційної української партії (РУП), що була заснована 1900 р. харківськими студентами і вперше проголосила гасло боротьби за незале жну українську дер жаву . 4 лютого 1902 р. В. Винниченко був вперше заарештований і викл ючений з університету . Восени його забрали на військову службу , де він також продовжив нелегальну революційну діяльність. Не чекаючи арешту , в лютому 1903 р. В. Винниченко дезертирував і втік до Галичини , де налагодив зв ’язки з галицькими партіями , співробітничав із часописами , писав брошури й прокламації . Під час перевезення нелегальної літератури до України в 1903 р. В. Винниченка заарештову ють і як дезертира та револ юціонера сад жають до військової в’язниці — Київської фортеці . По виході із в’язниці за амністією 1905 р. В. Винниченко продов жує проводити активну револ юційну роботу , входить до Центрального комітету Української соціал -демократичної робітничої партії (УСДРП), на яку трансформувалася РУП. Восени 1906 р . В. Винниченка знову заарештову ють і сад жають до Лук ’янівської в’язниці в Києві . У 1907 р. письменника випустили під заставу в 500 золотих карбованців , яку вніс відомий український меценат Є. Чикаленко . В. Винниченко одразу ж втік за кордон . З 1907 по 1914 р. письменник перебував у еміграції (Львів , Відень , Женева , Пари ж, о. Капрі , Берлін …) та кілька разів нелегально приїздив на Україну . 1911 р . В. Винниченко одружився зі студенткою Сорбонського університету Розалією Яківною Ліфшиць . 1914 р . він нелегально повернувся до Російської імперії , жив у Москві та Санкт -Петербурзі , з 1916 р . прац ював редактором московського журналу «Промінь ». Після Лютневої револ юції 1917 р. В. Винниченко повернувся до Києва і став заступником Голови Центральної Ради , був автором І-го Універсалу , пізніше його признача ють Голово ю Генерального Секретаріату Центральної Ради (прем ’єр -міністром ). У трагічні дні першої українсько-більшовицької війни 1917 — 1918 рр . В. Винниченко вийшов зі складу уряду УНР. У листопаді 1918 р. він очолив разом із С. Петл юро ю Директорі ю, яка підняла повстання проти гетьмана П. Скоропадського , але вже в лютому 1919 р. знову складав свої повнова ження і поїхав до Австрії , Угорщини та Чехії . У квітні 1920 р. В. Винниченко зробив спробу порозумітися із комуністично ю владо ю і поїхав до Москви , а потім до Харкова на переговори з радянським урядом . Політика більшовиків виявилася цілком неприйнятною для письменника , і він у червні 1920 р . назав жди залишив ме жі України . Оселилася родина Винниченків у Берліні , де вони жили до листопада 1924 р., а потім переїхали до Парижа. В еміграції В. Винниченко присвятив себе повніст ю літературній діяльності та писанню мемуарів , видавав журнал «Нова Україна » (1923—1925), активно підтримував зв ’язки із письменниками в УРСР, де у 1924—1928 рр . видавництво «Рух » випустило зібрання його творів у 23 томах , а в 1930—1932 рр . у видавництві «Книгоспілка » вийшло 28 томів . У 1934 р. письменник купив садибу на півдні Франції біля Канн у м . Мужен , де разом із дружиною й прожив останні роки . Помер В. Винниченко 6 березня 1951 р . у Франції . Перший літературний твір В. Винниченка — оповідання «Сила і краса » (згодом автор змінив назву на «Краса і сила ») з’явився восени 1902 р. на сторінках журналу «Киевская старина ». Наступні твори склали першу збірку «Краса і сила » (1906), до якої увійшли оповідання «Заручини », «Контрасти », «Антрепренер Гаркун -Задунайський », «Голота », «Біля машини », «Мнімий господін ». Рання проза В. Винниченка суттєво розширила тематику української літератури , показавши різні верстви суспільства та гострі соціальні контрасти . Ці та інші твори викликали схвальні відгуки І. Франка , Лесі Українки, С. Єфремова , М. Коц юбинського та ін . Загалом В. Винниченко написав близько ста творів малої прози , зокрема такі новели як «Суд », «Боротьба », «Честь », «Студент », «Солдатики », «Федько -халамидник », «Кумедія з Костем», «Хто ворог ?», «Раб краси », «Глум », «“Уміркований ” та “щирий ”», «Таємна пригода », «Талісман » тощо . Для новелістики В. Винниченка характерний жанр соціально -психологічного оповідання з динамічною фабулою, в основі якої ле жить якась пригода , часто сповнена таємниць . Важливу роль у структурі сюжету відіграє випадок, який забезпечує динаміку дії . Зазвичай письменник ставить героя в екстремальну ситуацію вибору , показуючи парадоксальність та непередбачуваність людської поведінки , коли протягом невеличкого епізоду персонажі зазнають несподіваних метаморфоз. З 1907 р. у творчості В. Винниченка починається новий етап . Письменник створ ює новели , романи та п’єси , у яких дослід жує питання моралі й таємниці людської психіки . Період 1907—1912 рр . став зоряним часом драматургії В. Винниченка , коли з’явилися такі п’єси , як «Дизгармонія » (1906), «Щаблі життя » (1907), «Великий Молох » (1907), «Memento» (1909), «Чу жі люди » (1909), «Базар » (1910), «Брехня » (1910), «Чорна Пантера і Білий Ведмідь » (1911), «Гріх » (1919) та ін . Гострота п’єс В. Винниченка знаходила щирий відгук серед широкого кола глядачів , які шукали відповіді на актуальні питання часу . П’єси «Брехня », та «Чорна Пантера і Білий Ведмідь » з успіхом ішли май же в усіх кращих столичних театрах Європи . Творам В. Винниченка цього періоду властиві увага до проблем кохання , шлюбу та біологічних чинників у людській поведінці . В результаті творчих експериментів письменник приходить до висновків про багатовимірність істини і неможливість повного осягнення її людиною. Критикуючи лицемірство і брехню «старої » моралі , В. Винниченко запропонував критерій «чесності з собою», тобто пізнання свого «Я», гармоні ю із собо ю як ґрунт для оцінки й виправдання будь -яких вчинків . Вплив філософів Ф. Ніцше й А. Бергсона, австрійського психіатра Вагнера фон Яурега , письменників Ф. Достоєвського та С. Пшибишевського позначився на романах В. Винниченка «Чесність з собою» (1911), «Рівновага» («На весах жизни ») (1912), «Заповіти батьків » (1913), які спочатку вийшли російською мовою, оскільки редакція львівського «Літературно -наукового вісника », наприклад , відмовилася друкувати роман «Чесність з собою» як аморальний . Романи «По -свій !» (1913), «Бо жки » (1914), «Хочу !» (1916) та «Записки Кирпатого Мефістофеля » (1916) засвідчили провідне місце письменника в літературному процесі цього періоду . Ідея національно -дер жавного відрод ження України лягла в основу драми «Між двох сил » (1918) і повісті «На той бік » (1919—1923). Творчість В. Винниченка розвивалася перева жно в річищі реалізму , який на початку ХХ ст . набув нових рис під впливом модернізму . Цей стиль дістав назву «неореалізм ». Неореалізму властива більша увага до глибин психології пересічної людини , коли письменника більше цікавлять внутрішні конфлікти персонажів , ніж боротьба із зовнішніми обставинами . Суттєвим чинником розкриття характеру став детальний самоаналіз персонажа, тому важлива роль в структурі неореалістичного твору відводиться внутрішньому мовленн ю героїв . У Берліні в 1922—1923 рр . В. Винниченко написав «Сонячну машину », яка стала першим в українській літературі утопічним і фантастичним романом . Попри усі численні недоліки (наївність і примітивізм наукової гіпотези та прогнозів соціально -політичного розвитку суспільства , вигаданість і необґрунтованість наслідків експерименту , відсутність більш менш реальної альтернативи «капіталістичній моралі » окрім анархічних ідей зникнення дер жави , грошової економіки та суспільних інститутів тощо ), у свій час роман мав нечуваний успіх серед читачів і витримав в Україні з 1928 по 1930 рр . три перевидання . «Сонячну машину » тако ж загалом прихильно зустріла тогочасна українська критика (О. Білецький , М. Зеров та ін .), відзначивши такі позитивні сторони твору , як гостроту сюжету , динамізм розповіді , широту охоплення суспільних тенденцій життя , елементи кінематографічності тощо . Окрім «Сонячної машини » В. Винниченко в еміграції також написав тритомну працю «Відродження нації » (1920), цикл психологічних оповідань зі свого дитинства «Намисто » (1921 — 1923), романи «Поклади золота » (1927), «Лепрозорій » (1938), «Слово за тобою, Сталіне !» (1950), п’єсу «Пророк » (1929) та інші твори . У цей період посилилась тенденційність та ідеологічність творів письменника , коли вони стали ілюстрацією певних авторських ідей («Сонячна машина », «Слово за тобою, Сталіне !»). В. Винниченко вва жається одніє ю з найяскравіших постатей в українському літературному процесі ХХ ст . Творчість письменника суттєво розширила ідейно -тематичні та жанрово -стильові обрії нашої літератури , вплинувши на подальший розвиток прози та драматургії , ввела українську літературу до світового контексту як її реальну діючу складову .