Біографія Василя Стефаника

 

Василь Стефаник

(1871—1936)

Василь Стефаник народився 14 травня 1871 р. в с. Русові Снятинського повіту на Станіславщині (нині — Івано -Франківщина ) в сім ’ї замо жного селянина . Після навчання в школах у с . Русові та м. Снятині він 1883 р. вступив до польської гімназії у м. Коломиї . Тут зав ’язалася дру жба В. Стефаника з Л. Мартовичем . За українську громадсько -політичну діяльність їх обох у 1890 р . викл ючили з гімназії . В. Стефаник переїхав до Дрогобича і вступив до місцевої гімназії , яку закінчив 1892 р. Того ж року він вступив на медичний факультет Краківського університету , де вчився до 1900 р . У вересні 1903 р. В. Стефаник відвідав Наддніпрянську Україну : був присутнім на відкритті пам ’ятника І. Котляревському в Полтаві й зустрічався з Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським та ін . З 1903 р. В. Стефаник постійно жив у селі : до 1909 рр . — в Стецеві , а потім до кінця життя в Русові . 1907 року письменник став заступником депутата австрійського парламенту В. Охрімовича. Після того , як 1908 року В. Охрімович зрікся мандату , В. Стефаникові довелося виконувати обов ’язки депутата аж до розпаду Австро -Угорської імперії 1918 р. У період визвольних змагань В. Стефаник брав участь у роботі Української національної ради Західноукраїнської народної республіки (ЗУНР), у складі делегації ЗУНР відвідав Київ під час проголошення соборності українських земель 22 січня 1919 р. Перебуваючи в тій частині України , що була під владою Польщі , В. Стефаник активно цікавився подіями в УРСР, відсилав до радянських журналів («Вапліте », «Червоний шлях », «Плуг ») свої нові твори . Відгуком на літературну дискусі ю 1925—1928 рр . стала новела «Ме жа» (1926), яка мала присвяту «М. Хвильовому» і була надрукована у «Літературно-науковому віснику », що його редагував Д. Донцов . 1926 року на відзначення 30-річчя літературної діяльності письменникові була призначена пенсія від уряду УРСР. Помер В. Стефаник 7 грудня 1936 р. Літературну діяльність В. Стефаник розпочав поезіями в прозі (1896—1898). У жовтні 1897 р. на сторінках чернівецького часопису «Праця » була надрукована новела «Виводили з села », пізніше — новели «У корчмі », «Стратився », «Синя кни жечка » та «Сама саміська», які одразу зробили його широковідомим українським письменником . Ці твори ввійшли до першої збірки В. Стефаника «Синя книжечка » (1899). Пізніше виходили книги новел «Камінний хрест » (1900), «Дорога » (1901), «Моє слово » (1905), «Земля » (1926). Для творчості В. Стефаника характерна експресіоністична (від лат . expression — вираження ) манера письма , що передбачає вираження глибини та ірраціональності психології навіть звичайної людини через зовнішню напругу його переживань та емоцій . В. Стефаник прагнув виразити духовне (приховане ) через реальне (зовнішнє), звернути увагу на духовну деградацію сучасного світу , зрозуміти сенс стра ждання і смерті людини . Звідси випливає його увага до оригінальних і незвичних епітетів і порівнянь , майстерне використання діалогів , лаконізм та фрагментарність письма . Так , у новелі «Новина » виняткова подія в с . Трійці 1898 р. стала приводом порушити проблеми омертвіння людської душі . Еміграція українців за океан спричинилася до появи його новели «Камінний хрест », коли проводи селянина нагадали авторові похоронний обряд . Іван Дідух мусить розірвати усі зв ’язки , що з’єднували його зі світом , який він протягом усього життя упорядковував . Показуючи жорстокість і безглуздя селянського життя , В. Стефаник тако ж намагався привернути українську інтелігенці ю до співучасті в житті селянина. Після десятилітньої перерви світогляд Стефаника дещо змінився : у творах з’явилися патріотичні мотиви , яких не було в його ранній творчості . Якщо раніше його герої страждали лише через свої власні провини чи провини свого роду , то в пізніших творах вже можна побачити мотиви страждання за свій народ , за свою Україну . Такими мотивами зокрема позначені новели «Марія » та «Сини ».