Біографія Євгена Маланюка

 

Євген маланюк

(1897–1968)

Євген Филимонович Маланюк народився 2 лютого 1897 року в Новоархангельську на Кіровоградщині. Батько походив із козацько-чумацького роду, а мати, Гликерія, була дочкою чорногорця Якова Стоянова. 1914 року Є. Маланюк закінчив земське реальне училище в Єлисаветграді і вступив до Петербурзького політехнічного інституту. Але з початку світової війни став слухачем військової школи в Києві. У січні 1916 року Є. Маланюк потрапив на Південно - Західний фронт , де до пізньої осені 1917 року очолював кулеметну роту. Невдовзі він став старшиною української армії, брав активну участь у визвольних змаганнях 1917–1920 рр . Є. Маланюк був ад ’ютантом генерала В . Тютюнника , служив сотником у 5-й Херсонській дивізії . Однак після падіння УНР разом з іншими потрапив до Польщі , де в таборі інтернованих у Каліші почав писати перші вірші . Тут же в Каліші Є. Маланюк взяв участь у збірці «Озимина » (1923).

З 1923 року він студент гідротехнічного відділу інженерного факультету Господарської академії у чеському місті Подєбрадах, яку закінчив 1928 року . 1925 року Є. Маланюк побрався з молодою студенткою медицини Зоєю Равич із Полтавщини , але 1929 року вони розлучилися. 1925 року в Подєбрадах виходить перша збірка Є. Маланюка «Стилет і стилос», а 1926 року в Гамбурзі — друга — «Гербарій ». Пізніші збірки поета — «Земля й залізо » (1930), «Земна Мадонна » (1934), «Перстень Полікрата» (1939). У грудні 1926 року в «Літературно-науковому віснику » з’явилося довге «Посланіє » Є. Маланюка до Максима Рильського, в якому він докоряв поетові, що той байду же ставиться до подій в Україні . Ні П. Тичина, ні М. Рильський на це «Посланіє » не зреагували, а відповідь написав В. Сосюра .

3 1929 року Є. Маланюк переїхав до Варшави , де працював інженером і брав найактивнішу участь у літературному процесі (був одним з фундаторів літературної групи «Танк »). 1930 року він одружився з чешкою Богумилою Савицькою, яка померла 1963 року. У них є син Богдан. 1944 року Є. Маланюк емігрував до Західної Німеччини, де працював учителем математики, брав участь у літературному процесі, зокрема був членом «МУРу». 1949 року він виїхав до США, де працював інженером . У післявоєнний період Є. Маланюк видав кілька збірок поезій («Влада », 1951, «Проща », 1954, «Остання весна », 1959, «Серпень », 1964) та літературно-критичних статей («Книга спостережень », 1962, 1966; «Нариси з історії нашої культури», 1954) тощо. 16 лютого 1968 року Євген Маланюк помер від серцевого нападу в Нью-Йорку. Вже посмертно вийшла збірка поезій «Перстень і посох » (1972).

Головними мотивами творчості Є. Маланюка є втрачена батьківщина і розбите особисте життя. Мотив «втраченої батьківщини » поет розвиває у багатьох своїх віршах, аналізуючи причини та наслідки цієї втрати . Другий мотив, переплітаючись із першим , ґрунтується на особистісних почуттях поета, що випливають із мотивів розлуки з рідним краєм . Для стилю Є. Маланюка характерне протиставлення протилежних властивостей якогось явища задля досягнення більшої точності й виразності провідного мотиву.