Біографія Миколи Хвильового

 

Микола Хвильовий

(1893–1933)

Микола Григорович Фітільов (справжнє прізвище письменника) народився 1 (13) грудня 1893 року в селі Тростянець Охтирського повіту на Харківщині (нині місто Сумської області) в родині сільських вчителів. Приблизно 1904 чи 1905 року мати майбутнього письменника Єлизавета Іванівна, забравши дітей, переїхала тимчасово на хутір Зубівка до сестри, яка була одружена з дрібним поміщиком М. Смаковським. Незабаром, діставши посаду, вона вчителювала в селі Чернеччині на Богодухівщині, а згодом — на хуторі Дем’янівка поблизу Диканьки. Так з 11 чи 12 років Микола виростав без батька. Крім матері, ним опікувалися М. Смаковський та збіднілий ліберальний поміщик Савич. У великій бібліотеці, якою міг користуватися хлопець, були «Кобзар» Т. Шевченка та ще деякі українські книжки. Микола закінчив Краснокутську вищепочаткову школу та вступив до Богодухівської гімназії, з якої за розповсюдження нелегальної соціалістичної літератури й зухвалу поведінку був виключений з п’ятого класу. З 1911 року він працював писарем у Рублівській волосній управі, активно займаючись самоосвітою. 1916 року Микола успішно склав екстерном іспити за курс гімназії і отримав диплом. Того ж року він добровільно пішов в армію. Восени 1917 року Микола повернувся до Дем’янівки. На початку 1918 року М. Хвильовий оселився в Богодухові, де працював у волосній управі. Наприкінці літа 1918 року він брав участь в організації повстанського загону (за деякими свідченнями очолював його), який в листопаді 1918 року захопив Богодухів . З початком наступу армії генерала Денікіна М. Хвильовий відступив на північ, де цей загін влився до лав Червоної армії . 1919 року М. Хвильовий став членом КП (б)У. Десь наприкінці 1918 чи на початку 1919 року М. Хвильовий одружився з молодою вчителькою Катериною Гащенко. У них народилась донька Іраїда . Проте шл юб цей не був тривалим . Весною 1921 року М. Хвильовий переїхав до столичного Харкова , де 1922 або 1923 року він одружився з Юлією Уманцевою.

Микола Хвильовий одразу увійшов у харківське українське культурне коло , яке формувалося навколо редагованої Василем Елланом -Блакитним газети «Вісті ВУЦВК ». Влітку 1921 року вийшла окремим виданням його поема «В електричний вік », а в листопаді того ж року — збірник «Жовтень », в якому замість передмови був надрукований «Наш універсал до робітництва і пролетарських митців українських », підписаний Миколою Хвильовим , Володимиром Сосюрою та Майком Йогансеном, що став маніфестом нової української радянської літератури. Саме в цей час авторитет і талант М. Хвильового в літературі зростав блискавично . Майже в усій тогочасній періодичній пресі друкуються його твори, окремим виданням виходять збірки поезій «Молодість » (1921) та «Досвітні симфонії » (1922). З кінця 1922 року починають з’являтися новели М. Хвильового , а збірка «Сині етюди » (1923) стала подією в історії української пореволюційної прози . На думку майбутнього академіка О. Білецького , який назвав М. Хвильового «основоположником справжньої нової української прози », фактично його збірки новел «Сині етюди » та «Осінь » «визначили все коло тем нашої революційної белетристики ». Новий етап творчості М. Хвильового почався з 1925 року , коли він 20 листопада заснував літературно - мистецьке угруповання ВАПЛІТЕ (Вільна Академія Пролетарської Літератури ) та почав видавати журнал «Вапліте ». ВАПЛІТЕ об ’єднала багатьох кращих українських літераторів , які мешкали в Харкові (П. Тичина , Ю. Яновський , М. Куліш , А. Любченко , М. Бажан , О. Довженко , М. Йогансен , О. Слісаренко , Ю. Смолич , П. Панч та ін .). Проза М. Хвильового цього періоду («Мати », «Арабески », «Повість про санаторійну зону », «Сентиментальна історія », «Із Вариної біографії», «Іван Іванович », незакінчений роман «Вальдшнепи » та ін .) свідчила про те, що письменник вступив у пору творчої зрілості, стильового утвердження та філософського осмислення життя. У цей же час М. Хвильовий своїми Статтями в пресі фактично розпочав Літературну дискусію 1925–1928 років . Упродовж 1925–1926 років з’явився ряд памфлетів , об’єднаних у цикли : «Камо грядеши ?», «Думки проти течії», «Апологети писаризму » та «Україна чи Малоросія ?» (останній так і не побачив друку ). У цих памфлетах М. Хвильовий виступив проти примітивізму та епігонізму нової радянської літератури і закликав митців орієнтуватися на найкращі зразки світового та, насамперед, західноєвропейського мистецтва . Від обговорення шляхів розвитку української літератури дискусія поступово перейшла у політичну площину , коли М. Хвильовий проголосив кінець російській гегемонії на Україні, бо Україна має сво ю месіанську іде ю, яку він окреслив метафорою «Азіатський ренесанс ». У дискусію втрутилася партія та особисто Й. Сталін , написавши листа «Тов . Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК КПУ» від 26.04.1926 р., в якому піддав критиці погляди комуніста М. Хвильового. У червні 1926 року пленум ЦК КПУ засудив позицію М. Хвильового . Критика письменника тривала й у пресі : був конфіскований шостий номер журналу «Вапліте », з надрукованою там другою частиною роману «Вальдшнепи » (рукопис М. Хвильовому пізніше довелося знищити ), а відтак припинила існування і сама організація . Від письменника вимагали каяття та самообпльовування. М. Хвильовий змушений був піти на поступки , і вже 4 грудня 1926 року він написав першого свого покаянного листа , в якому визнав «помилки » та засудив свої погляди . Але звинувачення в «хвильовизмі » супроводжували його до кінця життя .

Взимку 1928 року М. Хвильовий здійснив поїздку за кордон. Впродовж 1929 року фактично під його керівництвом виходив позагруповий журнал «Літературний ярмарок », який згодом також мусив припинити своє існування . Наприкінці 1929 року за активною участю М. Хвильового створюється організація «Пролітфронт », але й вона на початку 1931 року була розпущена . Постановою ЦК ВКП (б) з 23 квітня 1932 року всі письменники були загнані до однієї офіційної спілки письменників. Розгром керівництва Української комуністичної партії завершився призначенням росіянина Павла Постишева на посаду диктатора країни . Він приїхав в Україну з новим шефом ДПУ та зграє ю поплічників . Саме йому партія доручила організувати винищення селян . Почався голодомор 1932—1933 років . У квітні 1933 року М. Хвильовий побував на Полтавщині і на власні очі побачив це . Арешти , що раніше знищили стару українську інтелігенцію (сумнозвісний процес «СВУ»), розпочалися й серед комуністів . 12 травня заарештували найближчого приятеля М. Хвильового — Михайла Ялового . Наступним , імовірно , мав бути він .

13 травня 1933 року письменник запросив до себе друзів — М. Куліша , О. Досвітнього , Г. Епіка , М. Йогансена , І. Дніпровського , І. Сенченка … За якийсь час у робочому кабінеті письменника пролунав постріл . Залишилися передсмертні записки до друзів -письменників , до дочки …