Біографія Володимира Свідзинського

 

 

Володимир Свідсинський

(1885—1941)

Володимир Євтимович Свiдзинський народився 8 жовтня 1885 р. в с. Маянiв на Вінниччині в родинi священика. Навчався майбутнiй поет у Тиврiвськiй бурсi та Кам’янець-Подiльськiй духовнiй семiнарiї, яку кинув у 1904 р. 1907 р. переїхав до Києва i вступив на економiчний факультет Комерцiйного iнституту, пiсля закiнчення якого працював у Вiнницькому земстві економiстом . Пiд час Першої свiтової вiйни був на фронті. З 1920 р. В. Свiдзинський працював редактором видавничого вiддiлу народної управи в Кам’янцi-Подiльському. У цьому мiст i поет одру жився з народно ю вчителько ю Зiнаїдо ю Сулковсько ю. 1921 р. у них народилася донька Мирослава. 1925 р. разом iз дружиною та дочкою В. Свiдзинський переїхав до Харкова, де до кiнця життя пропрацював в редакцiї журналу «Червоний шлях (з 1936 р. - «Лiтературний журнал»). На початку 1930-х рр. поет пережив глибоку драму, що суттєво позначилася на його творчостi: дружина з дочкою залишила Харкiв i переїхала жити до сестри до Вiнницi, де померла від черевного тифу в липні 1933 р. В. Свідзинський залишився з дванадцятирічною Мирославою на руках. З початком Другої свiтової вiйни поет був заарештований органами НКВС, а напередоднi вступу нiмецьких вiйськ до Харкова 18 жовтня 1941 р. був спалений живцем пiд м. Куп’янськом у сараї разом з iншими в’язнями.

Перший вiрш В. Свiдзинський надрукував 1912 р. в альманасi українських модернiстiв «Українська хата». Перша збiрка поета «Лiричнi поезiї» з’явилася 1922 р., наступна - «Вересень» вийшла 1927 р. на власний кошт автора. Останньою прижиттєвою стала збiрка «Поезiї» 1940 р. В. Свiдзинський все життя цурався галасливого бiлялітературного середовища, тому бiльшiсть своїх поезiй писав у шухляду, на самотi висловлюючи в них свої найпотаємнiшi думки. Вже пiсля його смертi на емiграцiї була упорядкована збiрка недрукованих поезiй «Медобiр». Значну частину творчого доробку В. Свiдзинського складають поетичнi переклади Гесiода, Овiдiя, Арiстофана, Лопе де Вега, О. Пушкiна, М. Лермонтова, Янки Купали та ін. Йому належить поетичний переклад «Слова о полку Ігоревiм».

Поезiї В. Свiдзинського є одними з найдовершеніших зразкiв української фiлософсько-медитативної лiрики. Небезпiдставною є думка дослiдникiв, що поезiя «Холодна тиша…», написана античним розмiром сенарiєм, належить до перлин не лише української, а й свiтової лiрики. У своїх творах В. Свiдзинський поєднував традицiї народної поезiї iз поетичними здобутками модерної української поезiї ХХ ст., передусiм М. Зерова, М. Рильського, П. Тичини, Є. Плужника.

Свiдзинський споглядає свiт як людина, ще нiби не обтяжена сучасним досвiдомi знанням: все це ще належить набути. Оце безпосереднє свiтопiзнання «вiд азiв» являє в його творчостi свiй колосальний поетичний та морально-фiлософський потенцiал. Завдяки цьому мислительне i фольклорно-мiфологiчне начала постають у нього в дивовижному злиттi: вони, по сутi, тотожнi. I в такому ж спiввiдношеннi, максимально близькому до тотожностi, перебувають його iндивiдуально-особистiсна свiдомiсть i свiдомiсть народнопоетична - з тим суттєвим уточненням, що остання нiби витворюється наново, постає «неготовою» i в процесi цього нового становлення виявляє, вивiльняє колосальнi експресивнi ресурси i не меншу поетично-пiзнавальну результативнiсть…

Суґестивний лiризм Свiдзинського - особливий: вiн тяжiє до фiлософської медитацiї, поєднує в собi i емоцiйнiсть, i предметно-зорову пластичну конкретику, i напружену духовну роботу. Гранична невловнiсть суґестивного образу вступає у складнi взаємини з багатоплановим, але в цiй багатоплановостi все ж визначеним сенсом його символiв.