Біографія Павла Тичини

Павло Тичина

(1891—1967)

Павло Григорович Тичина народився 27 січня 1891 р. в с. Пісках Козелецького повіту на Чернігівщині в сім ’ї дяка . Навчався в бурсі , згодом — Чернігівській семінарії . Будучи музично обдарованою людиною, П. Тичина співав спочатку у семінарському , а пізніше — міському хорі . 1913 року він переїхав до Києва і вступив до Київського комерційного інституту , підробляв у редакціях журналу «Світло » і газети «Рада », а також помічником хормейстера в театрі М. Садовського . 1918 року П. Тичина став членом редколегії газети «Нова рада ». Того ж року в Києві вийшла перша збірка поета «Сонячні кларнети ». 1923 року П. Тичина переїхав до Харкова і став членом редколегії журналу «Червоний шлях ». Належав до «Гарту », потім до ВАПЛІТЕ . У цей період поет був неодноразово критикований за націоналістичні ухили . Аби уникнути фізичного знищення , йому довелося поступово пристосовуватись до ідеологічних вимог партії. З 1934 р. П. Тичина був визнаний офіційним класиком української радянської літератури , шанований партією та урядом , удостоєний чи не всіх нагород і почесних звань : 1929 року він став академіком АН УРСР, членом -кореспондентом Білоруської АН, пізніше був лауреатом Сталінської премії (1941) та Державної премії України ім . Т . Г. Шевченка (1962), міністром освіти УРСР, депутатом Верховних Рад СРСР та УРСР, Головою Президії Верховної Ради УРСР (1953—1959). Остання збірка поета «Осінні зорі » вийшла друком 1964 року . Помер П. Тичина 16 вересня 1967 р. в Києві . П. Тичина — один з найобдарованіших та найконтроверсійніших українських митців ХХ ст . Перші поезії П. Тичини з’являються у 1906—1907 рр . На зацікавлення юнака літературою мав вплив М. Коцюбинський . Друкуватися П. Тичина почав 1912 р. в київському журналі «Українська хата ». Від перших поетичних спроб , позначених впливом Т. Шевченка , О. Олеся , М. Вороного, Г. Чупринки та ін ., поет швидко еволюціонував , і вже дебютна збірка «Сонячні кларнети » (1918) стала подіє ю в українській літературі . П. Тичина зміг синтезувати принципи імпресіоністичної та символістської манери творення образу , музичність вірша, поєднати найкращі здобутки українського та світового модернізму. «Сонячні кларнети », особливо друга частина збірки , просякнуті почуттям молодості й оптимізму, світлими та радісними образами , породженими надією на відродження української нації до державного життя після кількох століть колоніального рабства . Ставлення поета до національної революції розкривають поема «Золотий гомін » і твори , друковані в періодиці : «Гей , вдарте в струни кобзарі …», «Ой що в Софійському заграли дзвони …» Але вже у грудні 1917 р. більшовики розв’язали війну з Центральною Радою. У пам’ять про загиблих під Крутами юнаків П. Тичина написав поезію «Пам ’яті тридцяти ». Жорстокість більшовицького терору вжахнула поета , тому й у поезіях збірки , позначених 1918 р., відчутне засудження жорстокості братовбивчої війни і тривога за майбутнє України , за майбутнє людської душі («Одчиняйте двері …», «Війна », «По блакитному степу …», поема «Скорбна мати » та «Дума про трьох вітрів »). Розпач і страх назавжди полонили душу поета . Філософські роздуми з цього приводу лягли в основу збірки «Замість сонетів і октав » (1920). П. Тичина зрозумів неминучість нової доби і схилився перед нею. Наступні збірки «Плуг » (1920) та «Вітер з України » (1924) мали засвідчити упокорення поета перед нелюдською, непоборною силою революції . Однак поряд із вітанням нової влади у збірці багато творів , які відбивають тодішній стан душі поета , його розгубленість і страх .: «І Бєлий , і Блок …», «26-ІІ (11-ІІІ ) (на день Шевченка )». Щиро прагнучи бути на боці нової влади , П. Тичина протягом 1920-х рр . все ж таки пише такі поезії , як «Голод », «Загупало в двері прикладом », «Хто ж це так із тебе насміятись смів ?», уривки з поеми «Чистила мати картоплю…», в яких змальовує духовну деградацію та здичавіння людини , за що й був неодноразово критикований . 1930 року вийшла друком збірка «Чернігів », у якій , з одного боку , було пряме оспівування колективізації , Леніна , політичних статей Сталіна тощо . З іншого боку , ця збірка була позначена крайньою формальною ускладненістю, використанням бурлескних і простонародних форм , багатством авторських поетичних новотворів , грою різними змістовими площинами тощо . Внаслідок взаємодії «високої » ідеологічної тематики та «низької » бурлескної форми текст набув відверто іронічного забарвлення , що , імовірно , відбивало справжнє ставлення поета до відтворюваних подій . 1934 року П. Тичина видав збірку «Партія веде », яка стала етапною на шляху до офіційного визнання його класиком соцреалізму та водночас творчої деградації . З того часу і до 1964 р . П. Тичина видав багато книжок — проте митецька вартість переважної більшості з них не є високою. Виняток становить хіба що написана під час Великої Вітчизняної війни поема «Похорон друга » (1942), в який поет зумів щиро й талановито передати почуття , які виникають у людини під час смерті близьких людей .